Метою заходу був обмін досвідом між існуючими патронатними вихователями та представлення його потенційним, які  лише готуються долучитися до проекту і оволодіти цією благородною професією. 

Окрім нинішніх та майбутніх патронатних сімей, у зустрічі взяли участь директор організації «Партнерство «Кожній дитині» Василина Дибайло, її заступник Зінаїда Кияниця, менеджер проектів Лариса Стрига, координатор тренінгових програм Ольга Павлик, а також головний спеціаліст служби у справах дітей КМДА Володимир Вовк та представники преси. 

«Місія нашої організації - забезпечити право кожної дитини на виховання в сім’ї, - зауважила директор Партнерства Кожній дитині Василина Дибайло. 

Ми переконані в тому, що  гармонійний розвиток дитини можливий тільки у сімейному середовищі. - Сьогоднішня зустріч присвячена обміну досвідом між людьми, які віддають не лише свій час, але і душу дітям, які тимчасово залишились без піклування батьків - для того, щоб вони знайшли нових батьків або повернулися до біологічних».

Патронатні сім’ї - звична практика для багатьох розвинутих країн. Тепер вони є в Україні. Як альтернатива дитячим будинкам  і допомога біологічним батькам. Адже до інтернатів діти потрапляють не завжди  тоді, коли батьки геть погані.  Не судіть - і не судимі будете. Є різні ситуації та життєві колізії, з яких далеко не всі вміють вийти з гідністю і без втрат. Гірше за все, коли цією втратою стає дитина. Тому завдання патронатних сімей - не лише прихистити  дитину до того, як її всиновить або візьме під опіку інша родина, але й дати шанс біологічним батькам змінитися на краще, вирішити свої проблеми та повернути малюка у сім’ю. Якщо, звичайно, це можливо.

Заступник директора «Партнерства «Кожній дитині» Зінаїда Кияниця говорить: 

Як показує світовий досвід, найкращий шлях - це підтримати біологічну сім’ю, надати їй своєчасну професійну послугу.  Навіть у найбільш благополучному суспільстві є родини, які самотужки не справляються зі своїми проблемами.

Принади патронатного виховання очевидні. Дитина, після того як її відривають від батьків - опиняється не в інтернаті, де вона здебільшого нікому не потрібна, а у сімейній обстановці, де тимчасові мама і тато  професійно замінюють їй батьків. Триває цей патронат в середньому три місяці, поки не вирішиться  подальша доля дитини: або її повернуть біологічним батькам, або віддадуть до іншої родини - всиновлювачів чи опікунів. Правда, іноді буває таке, що малюк  затримується у патронатних батьків до 5 і навіть 8 місяців, поки не буде знайдений оптимальний варіант подальшого її перебування. Бували й випадки,  коли патронатні батьки  самі оформлювали опікунство.

Патронатні сім’ї в Україні почали створюватися з 2009 року. Спочатку в Броварах, потім - у Білій Церкви,  згодом - в Києві. Всього зараз в Україні існує п’ять таких  родин, ще кілька - «на підході»,  тобто готуються пройти навчання і прийняти остаточне рішення. Найперші патронатні вихователі в Україні -  Наталія та Євген Дудко - жаль,  не змогли бути присутніми на зустрічі, адже саме в цей час передавали свого  19 (!) вихованця  на усиновлення. Зате були інші, які ділилися з кандидатами безцінним досвідом. Адже патронат - це не відпочинок у санаторії, це важка праця.  Діти з проблемних сімей потребують особливої уваги, терпіння, певних педагогічних навичок. І, звичайно, любові.

Кияни Наталія Валентинівна  Базильчук та Анатолій Володимирович Авраменко (наймолодша патронатна родина) розповідали про перше влаштування дитини з особливими потребами, про формування прив’язаності та встановлення меж у спілкуванні з нею. Першим їх вихованцем став 4-річний хлопчик із непростою життєвою долею. Вони згадували, як у нього за час перебування у їх сім’ї змінився не лише характер, а й навіть вираз обличчя. Ці та інші премудрості вони розповіли і всиновлювачам, яким після 7 місяців патронування передали дитину, що вже стала рідною. 

«В гостях» у патронатної  родини  Лариси Петрівни та Сергія Миколайовича Кузнєцових обговорювали тему «Діти раннього віку, які відстають у розвитку:  як допомогти та з чого починати в умовах перебування дитини в патронатній сім’ї?»  Кузнєцови впевнені: проблема таких дітей не в тому, що вони справді  об’єктивно відстають у розвитку, а в тому, що вони занедбані.  Ну як ви думаєте - якщо дитина у два роки ніколи не спала у дитячому ліжечку і не знала, що таке вода, тобто  росла у біологічній сім’ї як трава при дорозі, її навіть не мили - якою може бути ця дитина? Дев’ятирічну дівчинку, яка жодного дня не ходила до школи, але прекрасно писала під диктування (про що ніхто чомусь не знав),  патронатні  батьки за літо змогли підготувати до вступу відразу у другий клас. Якби дитина була справді відсталою, чи вдалося б їм таке диво?..  Щоправда, тут  взнаки дається ще те, що  Лариса Петрівна  талановитий  педагог, і працюючи з такими дітьми, не лише допомагає їм, але і реалізовує себе.  

Ну а білоцерківці Тетяна Анатоліївна і Тарас Васильович Гурські, які «випустили» вже вісім дітлахів (це друга офіційна патронатна родина в Україні) доповідали ще по одній гострій темі - переміщення дитини у нову сім’ю. А саме:  тривалість процесу, особливості встановлення нових контактів, підтримка контактів патронатних вихователів та нової сім’ї дитини тощо.  Ця родина настільки переймається  долею усіх своїх вихованців, що в Білій церкви  жартують: усі діти, які пройшли через  Гурських, схожі на Тараса Васильовича.

«Ми сьогодні знаємо про долю всіх наших дітей і задоволені результатом. Усі діти, які пройшли через наші руки мають сім’ю, добре розвиваються і всі щасливі. А це для нас головне», - каже Тетяна Анатоліївна.

Гурські ділилися власним досвідом, як правильно  треба працювати з усиновлювачами та опікунами:  розповідати про дитину все, аби потім не  було неприємних сюрпризів, і в той же час не лякати, а заспокоювати потенційних батьків, аби вони знали, що будь-які труднощі  разом можна подолати. А крім того - стати для цієї нової родини справжніми друзями, не залишати її одну.  

А Любов Миколаївна Ящук з Броварів розповіла, як нова мами її  маленької вихованиці, перед тим, як забрати дитину, жила в неї  кілька днів. Годувала дівчинку, купала, розповідала їй казки - під наглядом патронатної мами.

«Патронат є неймовірно важливою сімейною формою , тому що це єдина альтернатива дитячим закладам, - говорить Любов Миколаївна. - Я вважаю, що ті діти, які потрапили в патронатні родини - їм дуже пощастило. І дуже хочеться, щоб наступні діти, коли у них трапляються проблеми у сім’ях, опинялися не в дитячих будинках і були там забуті, а в сім’ї, де вони отримають любов і яка їм допоможе пережити складний період».

Що ж, будемо сподіватися, що сімейний патронат у нашій країні буде набирати обертів. Що професія патронатних батьків стане престижною  і гідно оплачуваною (зараз один вихователь отримує зарплату у два прожиткових мінімуми).  Бо саме тут  відбувається серйозне «вирівнювання» дитячих проблем. Те, чого за визначенням не може статися у будь-якому - навіть найкрутішому  дитячому закладі. Тому що сім’я є сім’я - з усіма її атрибутами. Навіть якщо вона тимчасова. То може, доживемо до тих благословенних часів, коли в країні не залишиться сиротинців?..

Наталія Кулик

Для довідки:

Запровадження сімейного патронату в Україні було розпочато Партнерством «Кожній дитині» у 2009 році в рамках соціального експерименту спільно зі Службою у справах дітей Київської міської та обласної держадміністрацій за підтримки Всесвітнього дитячого фонду (World Childhood Foundation) під патронатом королеви Швеції Сільвії. Суть цієї комплексної соціальної послуги полягає у тому, що поки дитина, яка тимчасово залишилися без батьківського піклування (наприклад, унаслідок вилучення у зв’язку із загрозою життю та здоров’ю дитини, через недогляд, жорстоке поводження, хронічний алкоголізм, наркотичну залежність батьків та інші випадки), тимчасово виховується в сім’ї патронатного вихователя, одночасно здійснюються інтенсивні заходи з відновлення здатності біологічних батьків опікуватись дитиною, а у разі неможливості - для дитини шукається нова сім’я. Завдяки специфіці роботи патронатні вихователі отримали назву «батьки напрокат», втім за увесь час роботи це дозволили попередити штучне осиротіння та потрапляння в інтернат більше 40 дітей із Києва та Київської області. 

***

Проведення заходу стало можливим завдяки фінансовій підтримці провідної міжнародної юридичної компанії Clifford Chance та коштів, зібраних на інтернет-платформі «GlobalGiving». Дякуємо усім, хто долучився до того, щоб сімейні чаювання клубу патронатних вихователів пройшли у затишній та святковій атмосфері.